Школа батьківства

 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ



                                   Н А К А З


02.06.2004 N 440


                 Про затвердження Примірного положення про

              батьківські комітети (ради) загальноосвітнього

                           навчального закладу

 

На виконання статті 65 Закону України "Про загальну середню

освіту" ( 651-14 ), з метою надання організаційної допомоги

керівникам загальноосвітніх навчальних закладів, місцевим

органам управління освітою та впровадження державно-громадського

управління освітою

 

Н А К А З У Ю:


1. Затвердити Примірне положення про батьківські комітети

(ради) загальноосвітнього навчального закладу (додається).


2. Міністерству освіти Автономної Республіки Крим,

управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської

міських державних адміністрацій довести до відома місцевих органів

управління освітою, керівників загальноосвітніх навчальних

закладів Примірне положення про батьківські комітети (ради)

загальноосвітнього навчального закладу та керуватися ним.


3. Вважати таким, що втратило чинність, Положення про

батьківський комітет загальноосвітньої школи, затверджене

Міністерством освіти УРСР 13 січня 1971 року.


4. Опублікувати наказ та Примірне положення про батьківські

комітети (ради) загальноосвітнього навчального закладу в

"Інформаційному збірнику Міністерства освіти і науки України",

газеті "Освіта України" та розмістити на веб-сайті МОН.


5. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника
Міністра В.О. Огнев'юка.

Міністр В.Г.Кремень

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 




ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства освіти
і науки України
02.06.04 N 440


ПРИМІРНЕ ПОЛОЖЕННЯ
про батьківські комітети (ради) загальноосвітніх
навчальних закладів


1. Загальні положення

1.1. Примірне положення про батьківські комітети (ради) (далі
- комітети) загальноосвітніх навчальних закладів визначає їх
функції у державно-громадській системі управління загальноосвітнім
навчальним закладом (далі - заклад).

1.2. Комітети (ради) є добровільними громадськими
формуваннями, створеними на основі єдності інтересів батьків щодо
реалізації прав та обов'язків своїх дітей під час їх навчання у
загальноосвітньому навчальному закладі.

1.3. У своїй діяльності комітети керуються Конституцією
України ( 254к/96-ВР ), Законами України "Про освіту" ( 1060-12 ),
"Про загальну середню освіту" ( 651-14 ), "Про об'єднання
громадян" ( 2460-12 ), Конвенцією ООН "Про права дитини"
( 995_021 ), "Положенням про загальноосвітній навчальний заклад"
( 964-2000-п ), статутом загальноосвітнього навчального закладу
( v0284290-02 ), цим положенням та іншими нормативно-правовими
актами в галузі освіти і міжнародного законодавства з прав дитини.

1.4. Рішення про заснування батьківських комітетів класів
(класу) або закладу приймаються на загальних зборах батьків
відповідних класів (класу) або закладу.

1.5. Легалізація (офіційне визнання) батьківських комітетів є
обов'язковою і здійснюється шляхом письмового повідомлення про
заснування (реєстрацію) керівництва навчального закладу.

1.6. Припинення діяльності батьківських комітетів може бути
проведено шляхом реорганізації або ліквідації (саморозпуску,
примусового розпуску).

1.7. Заклад на підставі Примірного положення про батьківські
комітети (ради) загальноосвітніх навчальних закладів розробляє
власне положення про батьківські комітети з урахуванням специфіки
діяльності свого закладу та вимог до статутних документів,
визначених у статті 13 Закону України "Про об'єднання громадян"
( 2460-12 ).

2. Мета, завдання, основні принципи діяльності

2.1. Метою діяльності комітетів є захист законних інтересів
своїх дітей в органах громадського самоврядування закладу, у
відповідних державних, судових органах, а також надання допомоги
педагогічному колективу в реалізації завдань загальної середньої
освіти.

2.2. Основними завданнями діяльності комітетів є сприяння
створенню умов для:
формування та розвитку особистості учня та його громадянської
позиції, становленню учнівського самоврядування;
виховання в учнів шанобливого ставлення до державних святинь,
української мови і культури, історії і культури народів, які
проживають в Україні;
формування загальнолюдської культури і моралі, культури
міжетнічних відносин;
захисту здоров'я та збереження життя і здоров'я дітей;
здобуття учнями обов'язкової загальної середньої освіти,
розвитку їх природних здібностей та підтримки обдарованої молоді;
запобігання бездоглядності дітей у вільний від занять час і
безпритульності;
всебічного зміцнення зв'язків між родинами, навчальним
закладом і громадськістю з метою встановлення єдності їх виховного
впливу на дітей;
залучення батьківської громадськості до професійної
орієнтації учнів, позакласної та позашкільної роботи;
організації роботи з розповсюдження психолого-педагогічних і
правових знань серед батьків, підвищення їх відповідальності за
навчання і виховання дітей;
вирішення питань розвитку матеріально-технічної бази
навчального закладу та його благоустрою.

2.3. Основними принципами діяльності комітетів є:
- законність,
- гласність,
- колегіальність,
- толерантність,
- виборність,
- організаційна самостійність в межах повноважень, визначених
цим положенням та законодавством;
- підзвітність і відповідальність перед загальними зборами
батьків закладу, класів (класу).

3. Організація діяльності комітетів

3.1. Комітет класу (класів) формується з батьків або осіб,
які їх замінюють, одного класу чи декількох класів, і діє від їх
імені.
Комітет класу (класів), голова та заступник голови обираються
на зборах батьків класу (класів) на початку навчального року.
Кількісний склад та термін повноважень комітету визначаються
зборами батьків класу (класів).

3.2. Збори батьків класу (класів) проводяться за рішенням
комітету класу (класів) не рідше двох разів на семестр.

3.3. Комітет закладу формується з голів (представників) усіх
комітетів класів, а з інших батьків за рекомендацією комітетів
класів або ради закладу.

3.4. Кількісний та якісний склад комітету закладу, термін
його повноважень визначаються радою цього закладу.

3.5. Комітет закладу у разі необхідності може скликати збори
батьків закладу. Правомочний склад зборів становить не менше як
дві третини від загальної кількості дітей у закладі. Рішення
приймаються простою більшістю голосів.
У разі неможливості проведення загальних зборів батьків
закладу, питання, що потребують розгляду загальними зборами,
можуть виноситься на обговорення зборів батьків класів, яких
стосуються ці питання. У такому випадку рішення приймається за
рахуванням рішень зборів батьків класів на засадах простої
більшості голосів згідно з протоколами засідань батьківських
комітетів класів.

3.6. Рішення зборів батьків, комітетів доводиться до відома
батьків, керівництва закладу, а, за необхідності, відповідного
органу управління освітою у 10-денний термін.

3.7. Комітети можуть створювати постійні або тимчасові
комісії з окремих напрямів роботи. Чисельність комісій та зміст їх
роботи визначаються комітетами та затверджуються їх головами.

3.8. У випадку, коли член комітету достроково складає свої
повноваження, вибори нового члена відбуваються на батьківських
зборах.

3.9. Комітети закладів, що формують освітній округ або
знаходяться у складі навчально-виховного об'єднання, можуть
створювати батьківський комітет округу.

3.10. Комітети планують свою роботу на підставі плану роботи
закладу, рішень зборів батьків, рекомендацій директора, класного
керівника, органів учнівського самоврядування, громадськості. План
роботи має вільну форму і затверджується головою відповідного
комітету.
Плани роботи комісій, створених при комітеті, є складовими
плану роботи комітету.

3.11. При недосягненні згоди між директором школи і більшістю
членів комітету закладу питання вирішуються районним, районним у
містах органом управління освітою або радою закладу; між класним
керівником і комітетом класу - керівництвом або радою цього
закладу.

3.12. Комітети звітують про свою роботу перед зборами батьків
один раз на рік - в день виборів нового складу комітетів.

3.13. Комітети ведуть протоколи своїх засідань і зборів, що
зберігаються у голови комітету, і передаються за актом новому
складу відповідних комітетів.
Керівництво і класні керівники закладу не несуть
відповідальності за стан оформлення протоколів.

4. Права та обов'язки комітетів

4.1. Комітети мають право:
брати участь в обстеженні житлово-побутових умов учнів, які
перебувають у несприятливих соціально-економічних умовах;
встановлювати зв'язки з місцевими органами виконавчої влади
та місцевого самоврядування, органами внутрішніх справ,
громадськими організаціями, підприємствами, навчальними та
науковими установами, сільськогосподарськими господарствами щодо
надання фінансової та матеріально-технічної допомоги
загальноосвітньому навчальному закладу, захисту здоров'я і життя
учнів, навчальної та виховної роботи, організації підвозу та
харчування учнів, благоустрою та з питань забезпечення
санітарно-гігієнічних умов у навчальному закладі;
вносити на розгляд керівництва (педагогічної, піклувальної
рад) навчального закладу пропозиції щодо змін типу навчального
закладу, його статусу, вдосконалення умов організації
навчально-виховного процесу, організаційно-господарських питань,
які мають бути розглянуті керівництвом навчального закладу в
місячний термін і результати розгляду доведені до відома батьків;
звертатися до директора, класного керівника, піклувальної,
педагогічної та ради загальноосвітнього навчального закладу щодо
роз'яснення стану і перспектив роботи навчального закладу та з
окремих питань, що турбують батьків;
порушувати клопотання щодо позбавлення чи обмеження
батьківських прав;
за необхідності заслуховувати звіти батьківських комітетів і
надавати допомогу щодо поліпшення їх роботи;
скликати позачергові батьківські збори (конференції);
створювати благодійні фонди відповідно до чинного
законодавства, у т.ч. контролювати надходження і розподіл грошей,
брати участь у вирішенні інших питань, передбачених статутом цих
фондів;
надавати пропозиції щодо матеріальної допомоги учням,
стимулювання діяльності педагогічних працівників і
результативності виступів учнів-переможців олімпіад (конкурсів,
змагань тощо), батьків;
сприяти покращенню харчування учнів;
сприяти дотриманню санітарно-гігієнічних та
матеріально-технічних умов функціонування навчального закладу;
брати участь у прийнятті рішень стосовно організації
оздоровлення учнів (вихованців);
контролювати раціональне використання фондів загального
обов'язкового навчання;
сприяти організації інноваційної та експериментальної
діяльності загальноосвітнього навчального закладу;
звертатися до відповідних органів управління освітою, органів
громадського самоврядування з питаннями, пов'язаними з навчанням і
вихованням дітей;
бути відзначеними грамотами та іншими формами морального та
матеріального заохочення.

4.2. З метою більш ефективного захисту прав та інтересів
дітей батьки можуть об'єднуватися в асоціації та інші добровільні
об'єднання.

4.3. Комітети зобов'язані:
виконувати плани роботи, затверджені головою відповідного
комітету;
вести протоколи засідань батьківських зборів, що зберігаються
в справах закладу та передаються за актом новообраному комітету;
надавати інформацію про свою діяльність за проханням
директора закладу або відповідного органа управління освітою;
залучати батьків до організації позакласної та позашкільної
роботи;
організовувати чергування батьків під час культурно-масових
заходів у навчальному закладі з метою збереження життя і здоров'я
учнів;
у разі потреби звітувати перед загальними зборами
(конференціями).

4.4. Голова комітету закладу є членом ради закладу. Він може
брати участь у засіданнях педагогічної ради закладу під час
розгляду питань, віднесених до компетенції комітету, з правом
дорадчого голосу.

4.5. Голова комітету закладу має право знайомитися з
організацією, проведенням і результатами державної підсумкової
атестації учнів.

4.6. Голова (представник) комітету може бути членом
атестаційної комісії для проведення атестації педагогічних
працівників закладу.

 







Школа батьківства

Консультація для батьків: «У чому мудрість батьківської любові»

 

Чи доводилось вам, замислюватись над тим, які ми всі різні — не тільки зовні, а й за своєю по­ведінкою, думками — взагалі за ставленням до життя? На­певне, в цьому є свій сенс: розмаїття збагачує враження, життєвий досвід, робить нас цікавими одне одному і від­криває перспективу вибору відповідно до своїх уподобань. Але навіть і в розмаїтті завжди можна знайти щось подіб­не, те спільне, що нас об'єднує. Ось про таку схожість і несхожість у ставленні батьків до своїх дітей ми й поведе­мо розмову.

Розпочнемо з елементарного — зі спостереження. Його об'єктом оберемо мам, які гуляють зі своїми синами й доньками на дитячому майданчику. Кожна  спостережлива людина може швидко поділити їх на  два типи:Ти не забився? Тобі не боляче?” запитують перші, і  "Нічого, до весілля заживе", — оптимістично коментують другі, якщо дитина впа­ла з гірки, гойдалки, забилася, придушила пальчик або­що. І реакція дітей практично завжди відповідна: одні ма­лята починають голосно та невтішно плакати, навіть якщо до запитання вони мирилися зі своєю "травмою" і хороб­ро терпіли біль; інші "мужньо" піднімаються, тамуючи біль, повторюючи мамині слова та намагаючись не показати, що їм боляче, і навіть посміятися із себе і з того, що з ними сталося.                                            

Що це? Підвищена чутливість до болю в одних і   несприйняття його іншими? Прояв терплячості чи    нетерплячості,  бажання  знайти винного,   уникнути   труднощів, неприємностей    буденного життя? А може,  щось інше? Щоб розібратися поміркуймо над тим,  що вже засвоїли ці дві групи малят. Перші зрозуміли таке: падати боляче, чим голосніше кричиш — тим більше співчуття викликаєш; завжди можна розраховувати на те, що тебе втішатимуть; можна вигідно використати становище потерпілого, зви­нуватити за свою невдачу когось або щось і завжди знайти собі підтримку в дорослих. Діти другої групи, які не зосе­реджуються на невдачах, не чекають щохвилини чиєїсь до­помоги, навчаються на власних помилках безпечної пове­дінки, у них гартується сила волі, виробляються самостійність і наполегливість у досягненні поставленої мети, ставлення до життя оптимістичне.

Джерелом цього досвіду і намагань є батьківська (материнська) позиція. Проблема в тому, що батьки першого типу кидаються на допомогу, виходячи, насамперед, із власної потреби завжди бути потрібними, вони люблять "загоювати рани" і не хочуть замислюватися про те, що рано чи пізно їхнім чадам все одно обов'язково доведеться зіткнутися в реальному житті з набагато більшими проблемами та труднощами, а поряд може нікого не бути. Незагартованій дитині загрожує велика небезпека злама­тися під тягарем сучасного життя.                                                   

Проте не завжди виправданою є і позиція другої групи батьків. Адже спрощене ставлення до дитячих проб­лем може призвести до виникнення великої дистанції в стосунках.

Дитина може втратити потребу у прихиль­ності до близьких людей, її поведінка стає неконтрольованою, необережною, що може бути небезпечним, призвести до травмування.  І хоч  це крайнощі, їх треба     передбачати у стосунках з дітьми.  

Отже,  входження малої дитини в самостійне життя має бути доцільно організоване батька­ми без зайвої авторитарності, але й без надмірного потурання.

Чи можна казати про те, що одні батьки люблять своїх дітей більше, а інші — менше? Правильно, мабуть, було б сказати, що люблять вони по-різному. І в цю любов кожен вкладає своє розуміння щастя, гідного життя, свій власний життєвий досвід та нереалізовані мрії. Більше того, внутріш­ня потреба батьків мати й любити дитину, бажання вирости­ти ЇЇ здоровою та щасливою часто перебуває у суперечності із зовнішніми об'єктивними причинами: незнанням та невмін­ням це робити, з несприятливими умовами реалізації цих прагнень та із нездатністю подолати стереотипне мис­лення про те, що виховання дитини — приватна спра­ва: моя, мовляв, дитина — як хочу, так і виховую.

Цікаво, що батьки виховують своїх чад здебільшого так, як виховували у дитинстві їх самих, і не втомлюються при цьому дивуватися, що ефект часто виявляється протилеж­ним бажаному, тому, якого свого часу досягли їхні батьки. А причина в тому, що немає однакових батьків, як не­має однакових дітей. Кожна особистість неповторна й самоцінна, і до кожної бажано шукати свій підхід.                

У питаннях виховання варто виходити саме з такого розуміння інших та з інтересів дитини, які не слід обмежува­ти сьогоднішнім днем. Важливо бачити велику життєву пер­спективу, дбати про те, щоб дитина навчилася жити у гармонії з довкіллям.

Отже, батьки повинні не тільки любити своїх дітей, а й давати їм право на свої помилки та самостійний вибір. Турбота про дітей зовсім не означає, що їх треба захищати від будь-яких самостійних кроків. Безперечно, доки дітлахи малі, треба бути максимально уважними до них, щоб забезпечи­ти їх усім необхідним для життя. Адже кожна проблема, яка виникає в житті маленької дитини, — це, насамперед, проб­лема її батьків. І якщо не забезпечити дитині все потрібне для нормального самопочуття (тобто раціональне та вчас­не харчування, належні санітарно-гігієнічні умови, доціль­ний режим дня тощо), вона просто може не вижити.

Однак у міру того, як дитина росте, — починаючи десь із дев'яти місяців, з найперших її спроб вибору, батьки мають постійно й непомітно для маляти надавати йому пра­во самому долати труднощі, які постають перед ним. Від самостійного подолання фізичних перешкод діти поступо­во і природно переходитимуть до самостійного, адекватного та доцільного прийняття рішень, до відповідальності за себе й свої вчинки. Отже, любов батьків та їхнє став­лення до дитини, зрештою, визначають те, як останні справлятимуться з більшістю своїх проблем.

Батьківська любов має бути мудрою.

Вихователь-методист дошкільного навчального закладу № 528 Петрушевська Олена Володимирівна